Вам  здалося, що контакт з дитиною втрачено?

Ще вчора все було добре й весело в будь-якому цейтноті. Ви всти­гали перекинутися слівцем, могли один одного заспокоїти. І ось щось зникає, віддаляється. Дитина відчужена, дивиться «з холодком». Роз­мова не зав'язується.

 Невже все розвалюється?

Не бійтеся! Якщо контакт був, він, як правило, не зникає. Однак для цього потрібно докласти зусиль і вам, і дитині. Людина по суті своїй консервативна, звичок дотримується, тим більш таких, з якими їй комфортно й затишно.

Є такі вікові моменти, коли щось змінюється в дитині. Чи у вас від­бувається якась нова стадія, і не зрозуміло, як тепер любити, як розуміти.

Не метушіться, крилами не тріпочіть. Форсаж ситуації навантажить дитину, зовсім стривожить вас і не принесе плодів. Влаштуйте день спокою і мовчання. Або й три.

У наших невеликих життєвих просторах довго не намовчишся. Слово, друге — і зав'язалася розмова. Ось і контакт потихеньку на­лагоджується. І через якийсь час вже дивуєшся: «Що ж це було?»

Якщо ж розлад не виправляється, необхідно «копати глибше», А чи був контакт взагалі? Чи існував він лише в уяві батьків? Адже те. що дитина слухняно розповідає про шкільні події,— це ще не довіра, а якщо не когось поскаржитися — це ще не таємниця душі.

А може, це ви переключилися на деякий час на свою роботу — тур­боту, і дитина відчула себе загубленою, нікому не потрібною?

Ні в якому разі не можна припиняти працювати над собою, над про­блемою виховання дитини, вашим спільним життям. Якщо уважно і ла­гідно подивитися в дитячі очі, ви обов'язково помітите погляд у відповідь.